сказав би y ящерки. Так усе було и думаеія — ось вилізе з під печи, або що. От зплила ж моя річ на змія, то и я почну вам, добродію, казку ггро змія. Слухайте-ж — як здаватимецця вона вам. (Рудченко I, 130, Č. 50).

d) Zřídka jest úvodem připomenut původ povídky. Tak začíná se maloruská povídka z kijevské gub.: A ооь я вамъ роскажу кацапську казочку; може воыа й не кацапська, a хахлацька казочка, тилькы жъ вона про кацапивъ, a расказувавъ мени старый салдатъ, якъ ще я бувъ дома. (Гринченко II. 218 č. 162).

Popřípadě pramen. Tak v povídkách z černigovské gub.: Росказо-вала тетушка (Драгоманов 66 č. 4). A то росказував Іще дід (ib. 140 č. 34, 35).

Z jekaterinopolské gub.: Старі люде росказують (ib. 2 č. 3). Вы пытаете, добродію, звидкы беруться оци пословыци? Такъ стари люде прыкладують. Колысь покійный мій татко було намъ каже: «Слухайте, диткы, що вамъ кажуть стари люде, прымичайте та такъ и робить!» Та оце, бувало, й роскаже яку небудь казку. Отъ колы хочете, я й вамъ роскажу де яку казку покійныка татка. (Гринченко III. 215 č. 242). —■ A то росказував іще дід, що давно колись жив чоловік, та жив, та ніколи він y церков не ходив (Дра-гоманов 140 č. 34). Росказував іще дід наш колись (ib. 141 č. 35). A то батько росказував (Гринченко II, 141 č. 94). — A й в нас зыають казку o дурним Иванькови, тільки що нэ з книги вона: a чув я еи од риднеи бабули. A моій бабули розсказовали тую казку щэ еи ба-буля (Живая Стар. XII, 469).

Zcela přesný původ své povídky udal kozák-učitel v Jekaterinodaru: Я чув сю казку трохи простіше. Ви знаете полковника М. 0. Попова? Так се він меніоповідав... (Дикарів — Етногр. 36. II, 6 č. 5).

Všeobecněji velmi zřídka: Кажуть люде (Гринченко I, 75 č. 97).

Ojecbněle řečeno, že vypravovatel četl knížku: У сели Старому читав я кныжку на базари «Батько та дочка». Людей багато забра-лось було кругом мене и слухали уси з велыкою охотою. Кажуть. «Це кныжка гарна и не дорога». — A дуже гарна! одын обизвавсь чоловик. — Це кныжка така, як росказував мени одын чоловик y ярмалку y городи Переяслави на постоялному двори. Чы було це давно, за це вже вин не зна: y якому сели, вин не памъятуе. Одын чоловик пигяов на заробиткы y Херсонщыну (Гринченко III, 247 č. 256).

Velkoruských povídek s takovými a podobnými úvody neznám. Ale hojné jsou v běloruských: Ты bot говориш про лоповщину. Слу-хай-ка суды, я табѣ іпто скажу. Мнѣ вот тяперака, гляди-тка, годов семдесят, да йще й c хвостиком,.... дак дѣдмoйпoкoйнЫйpacкa-зaвaв нам дятям, што з яго дѣдом — пращуромуже значитца, нагдим, быв такій злучай (Романов IV, 181 č. 41). — Дауно вельми дауно гэто было. Мабыць таго не паметаюць нашы ни дзеды, ни пра-дзеды. Мнѣ колесь разказау старэнькій дзѣд, a ён кажэ агцэ блазнам чуу ат свайго прадзеда. Ащэ y нашом краю не было гэтаѣ погани — жыдоу (Сержпутовскій 56 č. 31).

(Pokračování příště).